Здавна пращури приділяли увагу Різдву та традиціям на це свято, аніж Новому року із його звичаями святкування. Коли ж прийшла більшовицька влада, яку потім змінила радянська, увагу українців змістили на 31 грудня. Замість колядок у хатах чулися популярні новорічні хіти та знайомі репліки зі святкових фільмів. А дідуха змінила ялинка. Більше на icherkashchanyn.com.
Новий рік до незалежності
У Черкасах відзначати Новий рік стало популярним із приходом більшовиків. До цього громада, особливо в селах, більше чекала на день Святого Миколая, Святвечір і Меланки або ж Старий новий рік. Змістити акценти на Новий рік і нівелювати значення церковних свят стало головною метою влади. Все через боротьбу з церквою за можливість впливати на суспільство. Попри всі ці перипетії, із 19 грудня (за новим стилем) і починався період святкувань новорічно-різдвяних свят. Хоча в народі побутувала фраза «від Романа до Йордана», що означало період різдвяно-новорічних свят від 1 грудня по 19 січня.
Та все ж починали відзначати свята із Дня святого Миколая. У ніч із 18-го діти чекали подарунків від Миколайчика. Солодощі та іграшки дорослі клали під подушку так, щоб не розбудити малечу. Ця традиція збереглася й нині. Ясна річ, як не відзначити іменини Миколаям, Миколайовичам та Миколаївним. Хоч цей день є одним із ключових в низці зимових свят, вихідним на державному рівні він не став. Тож традиційно цю дату відзначали просто – за скромною сімейною вечерею.
Від цього дня черкасці включалися в пошуки необхідного та готувалися до зустрічі Нового року. Краєзнавець Борис Юхно у своїй книзі «Черкаси: пазли» згадує, щоб накрити гарний стіл й не осоромитися перед гостями, треба було добряче побігати магазинами. Майонез, зелений горошок, м’ясні вироби, фрукти – все це було в радянські часи у дефіциті. То ж у містян серед новорічних традицій з’явилась іще одна, на рівні з інстинктом – дістати необхідну гастрономію і, якщо пощастить, щось оригінальне на святкову вечерю.
А от селяни знали трішки більше про Новий рік. На початку 20 століття побутувало вірування про те, що із 31 грудня на 1 січня відкривалося небо можна було звернутися до Бога. Тоді люди просили те, чого їм бракувало. Також вірили й про важливість правильно відзначити це свято, щоб і рік вдався. Прибрати в хаті, позбутися старих і зайвих речей, не сваритися – все це збереглося і досі.
Нові традиції – забуті вірування
Почнемо з дідуха. Цей обрядовий елемент був обов’язковим символом різдвяно-новорічних свят. Робили його із першого снопа, прикрашали стрічками й ставили на покуті. Мав дідух оберегову функцію і налаштовував прийдешній рік на багатий врожай.
З приходом більшовизму й введенням нових порядків на свята, люди поступово забули про традицію встановлювати дідуха. Його замінила ялинка, а в деяких родинах – сосна. Проте мало хто знає, що і раніше хати прикрашали вічнозеленими красунями, з однією різницею. Дерево встановлювали не «коренем» вниз, а навпаки – підвішували до стелі. Прикрашали бубликами, цукерками, стрічками. Пізніше стало модним вішати на гілки ялинкові прикраси, серед яких іграшки у формі символів року – зайці, коти, півні. Традиційним для містян стало щорічне оновлення колекції прикрас, що додавало відповідного настрою у передсвяткові дні.
У сучасних Черкасах побачити дідуха можна не лише в краєзнавчому музеї. Зі здобуттям незалежності черкасці повернулися до старого – того ж дідуха, якого можна придбати у майстрів або ж відвідати майстер-клас і зробити його власноруч. До нього поступово повертається звичай плести «павука» та прикрашати ним оселю. Варто зауважити, символ цей має потужну позитивну енергетику, то ж етнографи щороку проводять традиційні заняття із плетіння цих виробів, аби привернути увагу й «воскресити» звичай.
Під кінець 90-х новими традиціями у черкасців стали загадування бажань у новорічну ніч, підбиття підсумків та складання планів на прийдешні 365 днів і неофіційні змагання мікрорайонів у тому, де багатші салюти. Як тільки закінчувалася промова президента й годинник показував нулі, небо над місто починало спалахувати різнокольоровими вогнями.
Найяскравіше видовище, традиційно, влаштовували заробітчани, які поспішали повернутися додому до свят та придбати найефектнішу піротехніку. Виходити на вулицю найближчі дві години після півночі було небезпечно, адже окрім салютів запускали маленькі петарди, які могли налякати, а то й поранити. То ж більшість городян за всім цим дійством спостерігала з вікон.
Різдво: давні традиції та нові забобони
Після відзначення Нового року черкасці готувалися до Різдва. Попри тяжкі часи переходу до незалежності, зміни влади й безгрошів’я, навіть в місті можна було побачити колядників, які ходили від квартири до квартири. Не всі розуміли, що цей звичай – не випрошування. Колядники таким чином не лише вітали господарів дому зі святами. Етнологи пояснюють, колядки, щедрівки та засівалки «програмують» наступний рік на удачу та добробут.
Серед нових традицій на зимові свята з’явилось випікання та розписування пряників і пряничних будиночків. Цей звичай перейняли у європейців. У Черкасах за ініціативи влади кілька років підряд проводилися виставки цих кондитерських виробів із визначенням переможця кращого будиночка. Але найбільше містяни дотримувалися забобонів – старим та новим, яких дотримувалися у новорічний період. Наприклад, не виносити сміття у переддень свята, щоб не посваритися із ріднею, заздалегідь викинути зламані речі, а усі свята зимового сезону зустрічати у нових образах задля привернення багатства.
