На Черкащині завжди шанувалися обряди і звичаї, які передавалися з покоління у покоління, утворюючи основу буденного життя. Весілля завжди було однією з найважливіших подій у житті кожної людини. Перед весіллям проводився дівич-вечір. Саме цей обряд мав вирішальну роль у майбутньому житті дівчини і парубка. Більше на icherkashchanyn.com.
В українському суспільстві дівич-вечір складався з шести частин: «розплітання і розчісування коси молодої», «запросини на весілля», «прикрашання весільного гільця», «виготовлення меча», «обмін дарунками» та «перший «посад» молодих». З часом все змінюється і цей обряд має сучасну назву – «дівичник».
Останній день перед весіллям
Дівич-вечір символізував перехід дівчини до заміжнього життя. Це прощальна обрядова вечірка нареченої, яка зазвичай проводилася в п’ятницю перед самим весіллям. Прощання з дівуванням називали на Черкащині «вечорини» або «розплетини». В цей вечір здійснювалися останні приготування до весілля. По-святковому прикрашався весільний стіл, пеклися короваї та пироги.
Яку роль відігравало розплітання коси нареченої?
Велике значення мав обряд розплітання і розчісування коси. Це був надзвичайно зворушливий момент для молодої. На Черкащині наречену садили на вивернутий кожух, який мав символ жертовної тварини, і згідно зі старовинними традиціями, вважався запорукою майбутнього сімейного достатку.
Згідно зі звичаями Черкаської області, косу нареченої починав розплітати її брат, інколи мама або дружка. Спочатку з голови нареченої знімалися її стрічки, прикраси, які забирала собі молодша сестра, а якщо в нареченої не було сестри, то цей скарб занурювали у воду. Ці обрядові дії доповнювалися весільними піснями, а молода в цей час плакала, прощаючись з вільним життям, дівоцтвом.
Після цього обряду наречена тричі підходила до батьків, беручи благословення на шлюб. Давши благословення, батьки одягали молодій на голову вінок, що являв собою кінець дівочого життя.
Вінок нареченої на Черкащині – архаїзм чи незмінна традиція?
Весільні традиції і національний одяг збереглися в селі Яснозір’я та прилеглих селах Черкащини аж до 80-х років 20 століття. Весільні вінки Черкаської області приголомшують своєю красою, різнобарвними кольорами та іншими особливостями. Зроблені вони були з паперових квітів, восковиць, 12 жмутків барвінку. Квіти мали червоний або малиновий колір.
На Черкащині вінок завжди прикрашався довгими різнокольоровими стрічками з атласу. Вінок створювався на голові нареченої за ніч до весілля, тому нерідко вона лягала спати в ньому.
Святково одягнувшись, наречена разом із дружками йшли запрошувати гостей на весілля. Після того, як гості були запрошені, молода разом із дружками йшла до батьків молодого. Прийшовши до батьків, кланялася, цілувала, дарувала шишки. Після цього батьки запрошували всіх до столу, пригощали ласощами. Всі запрошення супроводжувалися весільними обрядовими піснями, які символізували прощання з дівуванням.
Із чого складався дівич-вечір на Черкащині
Жителі Черкас і області на весіллях використовували червоні рушники. Привозилися вони із Сумської області. За традицією рушників було два. Один наречена використовувала як пасок, а другий пов’язувала на руку.
В Черкаській області одним з найголовніших обрядів було випікання короваю і шишок. А ще на Черкащині пекли спеціальний хліб, який одягався на шию, називали його «борона». Він використовувався як символ подяки хрещеним батькам.
Жінки, які пекли коровай, повинні бути обов’язково заміжніми і мати щасливий шлюб. В народі називали цих жінок «ліпашками». Всередину ще сирого короваю клали монети і два сирих яйця, так і запікали.
Також на дівич-вечорі створювалися такі весільні аксесуари, як «весільні свічки», «віночки», «світильник», «шабля». На Черкащині ці предмети створювалися у молодого вдома.
Весільні свічки, а їх було дві, символізували з’єднання двох душ, зв’язувалися між собою червоною стрічкою, прикрашали їх квітами, калиною, різнокольоровими стрічками. Потім наречений з дружками брали стару палицю або меч і прикріплювали до неї ці свічки. Це означало захист молодої сім’ї від злих чар, а свічки символізували силу вогню, який ніс захисну і очисну функцію. Черкащани вірили, що від полум’я свічки залежало майбутнє життя молодих, символізувало з’єднання родинних вогнищ двох сімей.
Свати і свашки – традиційно без них не обходилося жодне весілля. Виконували вони роль тамади, наглядали за порядком. Згідно з весільними обрядами на Черкащині, їм дарували червоні хустки. Обряд відбувався у виді такої собі гри, коли ця хустка пов’язувалася на довгу палицю і свашки намагалися забрати її за винагороду.
Прикрашання весільного деревця-гільця
Після відвідування батьків, наречені приходили додому прикрашати весільне гільце. Дійство з весільним гільцем – шлюбний ритуал, який символізує родючість, достаток, прощання з дівоцтвом. В Черкаській області в кожному селі робилося це по-своєму.
Гільце, переважно, зрубав дружка, потім приносив у хату. Використовувалися гілки яблуні, вишні, берези, верби, смереки, сосни. Вставлялася ця гілка в центр короваю і прикрашалася теж в кожному селі по-різному. Наприклад, в с. Гордашівки Уманського повіту, року 1920, гільце рубав дружка, заносив його в хату до нареченої, і вона разом з дружками починала прикрашати його. Зазвичай прикрашали його квітами, стрічками.
А в деяких селах гільце прикрашали у хаті молодого. Наприклад, як у с. Дубова Уманського району. А в селах Городецьке Уманського району і в селі Легедзине Тальнівського району гільця було два і прикрашали його як в домі молодої, так і в домі молодого. Оздоблювали гільце не тільки квітами, стрічками, а й цукерками. На верхню частину гільця прив’язували квітку з паперу, до якої кріпились гроші (парна купюра), колоски пшениці: це мало забезпечити безбідне життя і щасливу долю молодим. Дружки теж допомагали з прикрашанням, але спочатку брали благословення у старости. Дійство це супроводжувалося співом весільних пісень.
Обряд прикрашання гільця має глибокий зміст, який уособлює в собі культ сонця, плодючість і родючість землі, продовження роду, затишне життя і добробут.
Обмін подарунками
В Черкаській області, як і в багатьох інших областях, існував звичай, коли молоді перед весіллям дарували одне одному подарунки. Молода дарувала нареченому сорочку, яку сама вишивала. Наречений повинен одягти її на вінчання. Так само і наречений дарував молодій вишиту хустину або ж чоботи. На Черкащині вони були зазвичай червоного кольору. Ця традиція досить стародавня, але збереглася і до наших часів.
Що таке “посад” та яку роль він відігравав на дівич-вечір?
Останнім обрядом на дівич-вечорі був перший «посад» молодих. В Черкаській області на підлогу стелили вивернутий навиворіт кожух. Під кожух щедро насипали гроші і жито, що символізували достаток і довге та щасливе сімейне життя. Наречених садили на кожухи, а вони – взявшись за руки, просили благословення на шлюб у родичів. В цей час дружки посипали молодих житом, грошима, цукерками. Це дійство відбувалося під гул весільних пісень. Потім гостей запрошували до столу, а закінчувався дівич-вечір обрядовими співами, танцями, розвагами.
Обрядові дійства дівич-вечора виконували важливу моральну і соціальну роль. Наречені прощалися з дівуванням і парубоцтвом, підійматися на нову сходинку в своєму житті, стаючи чоловіком і дружиною. Тому дівич-вечір в сакральній українській спільноті займав одне з головних місць серед весільних обрядів, виконував емоційну та душевну роль для дівчат і парубків.
