Сучасні Черкаси налічують понад двадцять медичних закладів різного профілю. Та починалося все на початку 19 століття із невеликої кімнати звичайної хатки. Це вже потім вона стала Першою міською лікарнею – однією із найбільших лікувальних закладів міста. В радянські часи вітчизняну медицину називали однією з передових у світі, послуги якої були безкоштовні. Індустріалізація продовжила розбудову медичної галузі, примножуючи кількість закладів в обласному центрі. Та чи дійсно було все так ідеально, як писали в газетах та озвучували диктори новин? Читайте далі на icherkashchanyn.com.
Радянська медицина: від старої хатини до окремих корпусів
Історія медицини в Черкасах почалася у 1805 році, коли в місті з’явився перший медичний пункт, де приймали цивільних та військових. В єдиній кімнаті хати можна було розмістити лише чотирьох пацієнтів. У 20-х роках лікарні дали більше приміщення на 10 ліжок, а на початку 30-х почали будувати окремий корпус, де могли розмістити до 30 пацієнтів. За радянських часів заклад розвивався у кількісному аспекті. Сьогодні тут можуть отримувати медичні послуги до чотирьох сотень хворих.
Яскравий приклад гоніння за кількістю показує історія Черкаської обласної лікарні. Відкрили її влітку 1954 року, тоді там могли госпіталізувати до 200 пацієнтів. Із 1957 по 1970 кількість ліжок зросла вдвічі, а за наступні дванадцять років тут могли розмістити понад 800 хворих. Такий прогрес був пов’язаний, зокрема, через збільшення кількості населення в обласному центрі. Проте була й партійна політика про «наздогнати й перегнати», то ж потрібно було розвиватися у будь-якому випадку.
У 1930 році двері відкрила Черкаська медична академія (колись медичний технікум). Тут готували медичних працівників, яких потім «розформовували» по робочим місцям черкаських профільних закладів. Із самого початку тут здобували освіту майбутні акушери. Так тривало досить довго, аж до здобуття незалежності. Тоді заклад не перейменували в училище, а до переліку спеціальностей додалася підготовка медсестер.
Принципи радянської медицини
Політика тодішньої влади базувалася на плануванні та виконанні запланованого. А ще на доступності послуг та їхній високій якості. Та це швидше звучало з екранів телевізорів, ніж виконувалось в реальному житті. Попри наративи партійних чиновників усіх рівнів про передові технології в медицині, які впроваджувалися на теренах союзу, насправді ми відставали від західних методик. Наприклад, шприци зі скла ми ще можемо пригадати. Використовували їх до розпаду радянського союзу. Хоча у світі одноразові шприци з пластику використовувалися за сорок років до цього.
Через «залізну завісу» неможливо було отримати досвід за кордоном. Такий шанс випадав далеко не всім. То ж порівняти радянську медицину із європейською було неможливо. Звісно, ліки та додаткові засоби лікування були вітчизняного виробництва. Дещо було в дефіциті. Наприклад, анестезію під час лікування зубів практично не використовували, хіба під час видалення зуба. Бо препарату не вистачало. Пломби робили зі сплаву металів із ртуттю, що було небезпечним для організму. Що вже говорити про естетичний бік питання. Або ж дешевший варіант – цементний розчин, якщо можна так сказати. На колір дійсно як будівельна суміш, проте довговічністю не виділявся. То ж до стоматологів черкасці навідувалися регулярно.
До речі, про безкоштовність радянської медицини. Як в Україні, так і в радянських Черкасах, оплачувались послуги з місцевого бюджету, кошти до якого потрапляли з податків громади. Але лікарі не зважали на те, що хворий, по суті, вже сплатив за лікування наперед. То ж ставлення до відвідувачів було, м’яко кажучи, непривітне. Це породило корупцію, яку довелося викорінювати десятиліттями аж до медичної реформи за часів незалежності.
Проте в Черкасах були лікарі, які горіли справою попри усілякі труднощі. Наприклад, Степан Євченко – головний лікар Черкаської обласної лікарні з 1957 по 1970 роки. Завдяки йому лікарня поповнилась новими відділеннями, серед яких алергологічне, пульмонологічне, нейрохірургічне, травматологічне та ін. Анатолій Фесун, який очолював цей заклад із 1984 року по 2003-й. Провів близько 200 операцій, зміг потрапити за кордон для обміну досвідом, ініціював будівництво операційно-анестезіологічного корпусу.
