9 Лютого 2023

Дореволюційна Черкащина: особливості тодішньої медицини

Related

Поради щодо безпечного використання смартфона

Пропонуємо скористатися кількома рекомендаціями, завдяки яким можна підтримувати мобільний...

Як стати донором крові у Черкасах

Донорство крові дозволяє врятувати життя іншим, тому завжди підтримувалось...

Сезон грипу і ГРВІ в Черкасах – як підвищити свій імунітет

Зимовий період завжди супроводжується сезонними захворюваннями. Зараз знову піднявся...

Дореволюційна Черкащина: особливості тодішньої медицини

Професійна медицина почала свою діяльність у Черкасах 1806 року...

Share

Професійна медицина почала свою діяльність у Черкасах 1806 року з відкриттям Першої міської лікарні. Назва її збереглася і дотепер. У навколишніх селах з’являлися поодинокі лікарі, зазвичай вже після кріпацтва, тобто на півстоліття пізніше. Спеціалізувались вони здебільшого на лікуванні свійської худоби, а значить і людям подекуди щось перепадало. Винагороду за свою працю мали чисто символічну, були на утриманні у громади, тож практикувалися на всьму, що мало ознаки хвороби.

Але що ж було до революції? Скоро дізнаєтесь на icherkashchanyn.com.

Дореволюційне лікування у Черкаській області

Згідно з записами черкаського архіву лікуванням людей до революції у нашій області займалися різноманітні цілителі, починаючи з травників і закінчуючи ведунами.

Захворювання визначалися за симптомами, які фіксувалися за назвами. На Черкащині запалення легень і дихальних шляхів називали ядухою, задухою, кольками в горлі.

Кишкові захворювання мали назву бабицяки, а очні – більма. Називали хвороби ці так за зовнішніми ознаками та проявами. Виникнення хвороби люди зв’язували з природними або потойбічними силами. Селяни звинувачували повний місяць, молодик, грім, «лихе око», зурочення, відьомське чаклування.

Тобто в дореволюційні часи населення було безграмотним, тому всі хвороби і негаразди списувало на ці фактори. Люди не знали, що хвороби можуть передаватися у спадок, і взагалі, у своїх негараздах кожен винен сам, тому лікувалися заговорами, заклинаннями і різними магічними обрядами. Уява цих людей була безмежна: вплив на темні сили, знімання наврочень, ляків, деякі знахарі «заговорювали» біль. Вся ця магія проходила у поєднанні з ліками рослинного чи мінерального походження. Справжній знахар повинен був вселити хворому надію на одужання. А в лікуванні всі засоби хороші.

Чи допомагало самолікування мешканцям Черкащини

На знахарів черкащани сподівалися не завжди. Спрадавна наші пращури для лікування хвороб використовували рослини, з яких виготовляли ліки. На Черкащині збирали зілля до Християнського свята Івана Купала. Вважалося, що квіти і трави, які були зібрані у цей період, мали цілющу силу. Здебільшого це був квіт ромашки, нагідок, листя звіробою та материнки, чебрецю, м’яти, шавлії, наперстянки, меліси, валеріани та багато інших.

Взагалі народна медицина черкащан характеризується споживанням часнику, цибулі, хрону, чорної редьки, льону, конопель, картоплі, моркви, капусти, вівса, ячменю. Тобто лікувалися всім, що росло на власному городі. Нежить, біль у горлі лікували часником, цибулею, а картоплю багато хто з нас використовує і зараз. Дихання парами щойно звареної картоплі відмінно лікує кашлюк.

Також наші пращури використовували для лікування різні мазі. У дореволюційні часи популярними були жири тваринного походження. До них відносилися: борсучий, свинячий, гусячий, козячий, їжаковий жири, а також жовч та шкіра тварин, продукти бджільництва. Жири використовувалися для загоювання ран, ними розтирали тіло при гарячці, вживали внутрішньо при туберкульозі і запаленні легень. А про цілющий мед не варто й згадувати, його мала кожна господиня у хаті.

Ще в Черкаській області селяни часто використовували для лікування пісок, глину і керосин. Піском набивали лляні мішечки, розігрівали їх на печі і використовували в якості компресу, крейда мала властивості виводити токсини з організму при отруєннях, а керосином виводили вошей.

На Черкащині селяни традиційно лікувалися самі домашніми засобами, але траплялися випадки, коли люди зверталися за поміччю до окремо обдарованих людей. Про них зараз і поговоримо.

Знахарство – дар чи прокляття?

В дореволюційні часи Черкаський край славився на всю Україну місцевими знахарями.

До них відносилися травники, костоправи, повитухи і шептуни. Жив у Черкасах один костоправ наприкінці 19 століття. Звали його дід Степан Ломака. Дуже вправний був цілитель. Приїздили до нього на лікування з усіх сусідніх повітових містечок. Справою своєю володів майстерно, займався цим не один рік, а навчився усьому від свого дідуся. Промацуванням, безпомилково виявляв не те, що переломи, а й тріщини в кістках. Унікально володів прийомами мануальної терапії, вручну вправляв диски у хребті. Міг навіть на тривалий період зробити кінцівку нерухомою для кращого заживлення перелому або віртуозно вправити вивих. Жив він у самому центрі Черкас, на Хрещатику. До нього вишиковувалися ще з ночі довжелезні черги. Не відмовляв нікому, казав: “І бідний, і багатий перед хворобою рівні”.

Жили в Черкаській області знахарі-кровопускателі, декілька на цілий повіт. Мешкали вони на околицях сіл, деякі з них мали дурну славу. Кров в ті часи пускати було дуже модно. Цим дійством лікували багато хвороб і робилося це, щоб кров очистилась. Процедура була неприємна і доволі ризикована, але нею не нехтували ні бідні, ні багаті. Кровопускателі добре знали свою справу, коли і як це треба зробити, але траплялися випадки, коли людина інфікувалася з різних причинин, а деякі навіть вмирали від зараження крові або ж від крововтрати. Бажаючих «очиститися» ці випадки не зупиняли.

Великим попитом до революції користувалися бабці-повитухи. Адже народження дитини без кваліфікованої медичної допомоги, то вже є подвиг. «Бабцями» за віком вони могли і не бути, але досвідченими у своїй справі – обов’язково. В дореволюційні часи у кожному селі була своя повитуха. Народження малюка супроводжувалося діями суто медичними і обрядовими. В Черкаській області повитухи практикували аж до середини минулого століття, а на Закарпатті їхні послуги дуже популярні і в наш час.

Стоматологами, а правильніше буде сказати хірургами-дантистами, виступали сільські ковалі. Вони мали спеціальний інструмент, яким виривали зуби. Щоб не довелося «йти до коваля за обценьками», черкащани в ті часи полоскали ротову порожнину різними трав’яними відварами, зокрема з молочаю, кори дуба чи берези. Чистили зуби кухонною сіллю, попелом кореня деревію або ж сумішшю зі спаленого хліба.

Земські лікарі або цілителі: хто кого?

Хоч би що там було, але наприкінці 19 століття прийшов час справжніх земських лікарів. Цілителі склали неабияку конкуренцію земським лікарям. Люд дуже довго не сприймав лікарів як належить. Роками всі жили за своїми багаторічними звичаями, плюс спрацьовувало місцеве «сарафанне радіо», як то кажуть. Місцеві знахарі зарекомендували себе дуже добре, адже лікувалися у них цілими династіями. Це дуже не подобалося земським лікарям і останні повели доволі жорстку кампанію щодо позбавлення цілителів їхнього, так би мовити, статусу. Після ухвалення закону, який забороняв людям без спеціальної медичної освіти займатися лікуванням, знахарство прирівняли до шахрайства. І невдовзі пішли доноси.

Згідно з архівними даними у вересні 1864 року черкаський повітовий лікар Ковальов звернувся у відповідні органи з проханням допитати знахаря з села Шабельники Івана Коваленка, потім були гучні справи баби Орисі з Мошен, Палажки Гнідок зі Степанок…Ота Палажка померла від інсульту, так і не дізнавшись виправдального вироку. Дипломовані лікарі визнали її дії дуже професійними. Таким чином, народні цілителі почали приховувати свою діяльність, а ті хто попадався – платили чималі штрафи. Хто мав рацію на той час сказати важко, адже офіційна медицина ще довго доводила свої переваги місцевому люду.

Різноманітні хвороби, епідемії, які сталися у дореволюційній Черкащині, стимулювали розвиток медицини, будівництво лікарень. З повітового містечка Черкаси поступово перетворилося на економічно активне. Збільшувалася кількість населення, відповідно росла потреба у лікарях та лікарській практиці. Знахарство поступово кануло у небуття, фахова медицина взяла верх, бо прогрес ніколи не стоїть на місті.

.,.,.,.