28 Березня 2024

Черкаси та Симоненко: як наше місто зробило поета великим

Related

Герб, гімн і люди: про символи Черкас

Герб та прапор міста, визначні постаті та архітектура. За...

Які новорічні традиції з’явилися у місті в період XX століття?

Здавна пращури приділяли увагу Різдву та традиціям на це...

Літературна Черкащина – місця, що надихали відомих письменників

Черкащина відома не лише своїми мальовничими пейзажами та багатою...

Традиційна кухня Черкаської області – що спробувати туристу

Черкаська область – це місце, де їжа розповідає історії....

Share

За свою довгу історію Черкаси змогли виховати велику кількість провідних митців, які наразі відомі не тільки в рамках України, а й у цілому світі. Одною з таких постатей, повідомляє сайт icherkashchanyn, є Симоненко Василь Андрійович – видатний український поет, журналіст та опозиціонер. 

Саме Черкаси дали молодому Василю Андрійовичу шанс реалізувати свій потенціал та вирости до по-справжньому легендарної особи в українській літературі. Прочитавши дану статтю, ви зможете запевнитися в тому, що Симоненко є реальною гордістю черкаського мистецтва.

Загальна інформація про Василя Симоненка та його знайомство з Черкасами

Незважаючи на те, що великий поет народився в селі Біївці, що на Полтавщині, жив та працював Симоненко саме в Черкасах. Народився митець 8 січня 1935 року у сім’ї, що складалася з мами та діда – батька в малого Василя не було від народження. Хист до літератури у Василі побачила його мати, що всіма силами намагалася розвивати хист хлопця до читання книжок. 

Здобуті за читанням знання та навички дозволили Василеві досягти першого вагомого для себе результату – Симоненко закінчив середню школу із золотою медаллю. Після цього він прийняв рішення поступити на факультет журналістики Київського університету (той, що зараз носить ім’я Т. Г. Шевченка) – і зробив він це без жодних проблем. Там же Василь розуміє, що в нього гарно виходить писати вірші. Цим він і займається аж до самого випуску з університету в 1957 році. 

Після успішного завершення Київського університету доля заводить Симоненка до нашого славного міста – до Черкас. Тут він починає працювати у популярних на той момент місцевих виданнях “Черкаська правда”, “Молодь Черкащини”, а згодом – у “Робітничій Газеті”. Зокрема, саме в Черкасах молодий автор знайшов своє перше та найголовніше кохання всього життя – черкащанку Люсю. До цієї постаті ми ще повернемося.

Життя та робота поета в Черкасах

Перебравшись до Черкас, поет не забував і про підкорення столиці. У той час у Києві був створений Клуб творчої молоді. Організаторами виступили Ліна Костенко, Алла Горська, Іван Драч, Іван Світличний, Микола Вінграновський, Василь Стус, Євген Сверстюк і, очевидно, сам Василь Симоненко. Він був чи не найбільш активним членом цього клубу (що дивує, адже проживав поет у Черкасах). 

Працюючи в черкаських газетах, Василь завжди використовував свою потужну уяву та гострий язик, аби привернути увагу читачів до звірств радянської влади. Не покидав молодий журналіст і написання віршів. Саме в Черкасах поетом були написані найвідоміші та найпотужніші віршовані твори, що отримали статус вічних. Цій справі Василь присвятив добру третину життя: 10 із 29 років, що встиг прожити поет.

Шкода, що більшість із написаних ще за життя творів так і не були офіційно опубліковані радянською владою, адже напряму порушували встановлені у СРСР норми цензури. Однак деякі твори таки проходили: ще за життя поета вийшла його збірка віршів «Тиша і грім», а також дитяча казка «Цар Плаксій та Лоскотон». 

В умовах тотальної цензури, що панувала в ті роки, Василю все ж таки вдавалося публікувати свої дисидентські – шістдесятницькі – твори. Звичайно, за допомогою так званого черкаського (а взагалі, всеукраїнського) “самвидаву”. Суть його зводилася до того, що люди власними силами передруковували, за допомогою копірки, вірші та памфлети Симоненка, в яких розповідалося про деспотію Імперії, Радянського Союзу та про життя простих українців за таких обставин. Усі причетні до цього процесу ризикували власним життям, однак заради України вони були готові з ним проститися. 

Цікаві факти із життя класика вітчизняної літератури

Кохання всього життя Симоненка. Працюючи в “Черкаській правді”, поет зустрів дівчину на ім’я Людмила, що працювала простою кур’єркою у виданні. Молоді одразу одне одному сподобалися і формальне “Людмила” швидко змінилося на ніжне “Люся”. Однак не все було настільки просто: між молодими постав друг Василя Станіслав Буряченко, якому Люся сподобалася не менше. Час йшов, хлопці боролися за серце Люсі, проте чим далі вони заходили, тим зрозуміліше ставала істина: Люся кохає Василя. 

Апогеєм цього стала звістка про одруження Василя та Людмили – для Станіслава це був серйозний удар, однак дружніх відносин із Симоненком це не зруйнувало. 

Робота будівником у Черкасах в обмін на житло. Якщо ви раптом подумали, що Василеві було ніде жити через те, що робота в газетах не приносила йому достатньо грошей, то ви сильно помиляєтеся. Справа тут у тому, що в Радянському Союзі житло хоч і видавали безкоштовно, однак за нього треба було мати серйозний стаж роботи. 

Коли черга на отримання квартири в Черкасах дійшла до поета, йому повідомили, що перш ніж отримати омріяне житло, Василеві треба відпрацювати на будівництві повних 30 днів. Йому було видано відповідний план роботи, що необхідно виконати протягом цього періоду. Однак у молодого поета було безліч друзів та прихильників, що захотіли допомогти Симоненку отримати квартиру якомога раніше.

Так, зібравшись чи не всіма Черкасами, близькі Василя допомогли йому виконати 30-денний план всьго лише за 1 день. Так Василь отримав ключі від квартири у “хрущовці”, в якій проживав у період із 1959 по 1963 роки.   

Футбольний м’ячик. Разом із членами Клубу творчої молоді Симоненко розслідував масові вбивства українців за часів Сталіна. Подорожуючи Україною, Василь приїхав до одного з місць масових поховань і побачив там дещо з одного боку вражаюче, а з іншого – лякаюче. Біля поховання місцеві хлопчаки грали у футбол, а в якості м’яча вони використовували справжнісінький людський череп. Із черепів були й ворота. Звичайно, митець про це написав і дуже скоро, внаслідок цього розслідування, за Симоненком встановився нагляд з боку радянської влади. 

Черкаси після смерті Василя Симоненка

У 1962 році у м. Сміла на Черкащині трапилося невідворотне – представники радянської міліції сильно побили Василя Симоненка, внаслідок чого поет сильно страждав через хворобу нирок. Здоров’я журналіста почало швидко погіршуватися і вже наприкінці 1963 року Василя Андрійовича не стало. Похований поет у Черкасах, на міському кладовищі номер 1. 

Незважаючи на те, що поет помер, його творчість жива з нами й донині. Одразу після смерті Василя вийшла ще одна збірка його віршів, яка подарувала українцям поезію “Лебеді материнства”. 

У Черкасах щиро вшановують пам’ять місцевого творця. Так, на честь Василя Симоненка біля черкаської будівлі РАГСу було поставлено пам’ятник, що символізує любов: до дівчини, матері, Батьківщини. Щодо місця поховання поета, то там також було оформлено постамент, а поблизу могили Василя знаходиться могила його матері: навіть після смерті вони нерозлучні. 

Зокрема, ім’я черкаського поета носить одна з вулиць міста, а в Черкаській міській раді вже довгі роки висить портрет Василя Андрійовича. У 2008 році митцю було присвоєно нагороду «За заслуги перед містом Черкаси» I ступеня. Черкащани ніколи не забувають своїх героїв і тому Василь Симоненко буде завжди жити в наших серцях! 

Маємо надію, стаття виявилася для вас корисною і ви розповісте про неї друзям! Кожен внесок у розвиток черкаської журналістики буде вагомим для нас! 

.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.