Глобальна пандемія стала лакмусовим папірцем, який підсвітив проблеми, які довгі роки замовчувалися як представниками державної влади, так і численними політиками. Цифри говорять самі за себе: на сьогоднішній день в Україні повністю прищепили від коронавірусу близько 3 млн осіб, або 7% населення. Темпи вакцинації по країні одні з найнижчих в Європі, а імунологи б’ють на сполох, що Україні не уникнути нової хвилі COVID-19.
За добу 17 серпня в світі виявили 694 054 нових зараження COVID-19.
Україна з 1447 випадками на 53 місці в світі, між Перу і Болгарією. В Європі Україна посідає 14 місце.
10553 людини в світі за добу померли. За цим показником Україна на 35 місці в світі і на 6 в Європі.
Викликано таке положення справ відразу декількома факторами: перше – серйозна недовіра населення до застосовуваних препаратів, друге – розруха в самій системі української охорони здоров’я. Причому недовіра до існуючих вакцин є прямим наслідком того, що люди не вірять у вітчизняну медицину в як таку. І тому є підстави, тому що за останні роки українська охорона здоров’я перетворилася на великий експеримент.
Прямий доказ розрухи – цифри падіння чисельності населення. За офіційними даними Держстату України, тільки з січня по листопад 2020 року чисельність населення країни скоротилася на 272 тисячі осіб. При цьому спад фіксується відразу в 23 з 24 областей України. Про цю трагічну тенденцію згадував і діючий президент Володимир Зеленський, який з гіркотою констатував – українська медицина знаходиться в «кроці від коми».
Все більше експертів сходяться на думці, що основним каталізатором проблем в системі української охорони здоров’я є нестримне бажання української влади будь-яким способом долучитися до західного світу. Йдеться про те, що прозахідно орієнтовані чиновники, які прийшли до влади після 2014 року, намагаються перебудувати систему охорони здоров’я України на західний манер, реформуючи і оптимізуючи медицину без оглядки на реальну ситуацію.
Взяти, наприклад, реформи американської громадянки Супрун, яка тимчасово очолювала МОЗ і буквально стояла біля витоків переформатування української охорони здоров’я. Ідея реформи полягала в тому, щоб оптимізувати чисельність і окупність медустанов, але завершилося все, як завжди, одним – скороченням фінансування, звільненням медичного персоналу, приватизацією державних клінік приватниками.
Представники влади виправдовують ці кроки необхідністю перетерпіти хворобливий період, щоб потім усім нам жити стало краще. Але в реальності ніяких поліпшень не проглядається, а доступність медичних послуг для більшості українців з кожним роком тільки знижується. Уже сьогодні сфера охорони здоров’я України сильно недофінансовується і становить всього 2,3% від загального бюджету країни, що нижче мінімального рівня для Євросоюзу.
Очевидно, що в таких умовах впоратися з пандемією практично неможливо: кількість хворих зростає, медперсоналу і лікарняних ліжок не вистачає, лікарняної інфраструктури немає, а виплати лікарям за перепрацювання знаходяться під великим питанням. Ситуація по-справжньому гнітюча і абсолютно незрозуміло, як з неї вийти в ситуації, коли представники влади не збираються переглядати свої підходи до вибудовування української охорони здоров’я.
