Щороку 18 жовтня на Катеринопільщині вшановують пам’ять великого патріота, літератора, академіка Сергія Єфремова, який зробив вагомий внесок в українську літературу. Чоловік народився в родині сільського священника, здобув духовну та світську освіту.
Сергій мав високі моральні принципи в житті, був однолюбом. Усе своє життя він кохав гарну жінку — Онисю Друдківську, з якою не міг взяти шлюб лиш через те, що був у далеких родинних стосунках. Тодішня церква забороняла вінчання таких пар, тому закохані жили в цивільному шлюбі. Про життя видатного українського вченого, науковця розповідає icherkashchanyn.com.
Справжній український патріот
З’явився на світ Сергій Єфремов у 1876 році в селі Пальчик, Черкаська область у родині священника. Справжнє прізвище Єфремова – Охрименко.
Видатний літературний критик, публіцист, історик української літератури не вагаючись обрав свій шлях. Здобувши освіту в Київському університеті, Сергій поринув у світ літератури, повністю віддався улюбленій роботі, почав писати твори в яких розкривав важливі теми. Далі працював юристом, семінаристом, певний час був навіть політиком.
Єфремов любив свою письменницьку діяльність, з під його пера вийшло понад 3000 творів. Він зайняв друге місце в Україні за кількістю своїх публікацій після Івана Франка. Науковець відмінно володів українською мовою, мав унікальне почуття стилю. Всі його роботи легко сприймаються.
Найвідомішою працею академіка є «Історія українського письменництва», яка побачила світ у 1911 році. У кожній своїй праці Єфремов закликав народ любити свій рідний край і боротися за свободу слова, дій. А ще, Єфремов вважається співзасновником Української народної республіки (УНР), бо саме він придумав цю назву. Окрім цього, він започаткував концепцію української національної освіти та культури. Багато років свого життя присвятив організації та розвитку української преси.
Найкращим другом Єфремова був Агатангел Кримський, а щирий ворог – Михайло Грушевський, якого він критикував за інтриги та «азійське політиканство». А ще, Єфремов недолюблював Володимира Винниченко через його модернізм.
Найбільше науковець захоплювався творчістю Тараса Шевченка, Лесі Українки, а от Кобилянську засуджував за те, що вона прагнула у своїх творах возвеличити знать над простими людьми.
Єфремов ненавидів більшовизм, бо вважав його загрозою людській цивілізації, вселенським злом, яке непритаманне Україні. Навіть попри загрозу життю він не боявся нікого, сміливо відстоював український люд у своїх роботах.
Розплата за чесність
Сучасні літературні критики, історики називають Єфремова лицем духу українського народу. Через чесність, принциповість йому не було місця в системі сталінського режиму.
У липні 1929 року Єфремова заарештували востаннє (2 рази в царській Росії, тричі – в комуністичній). Навесні 1930 року борцю за справедливість та українську державність дали звання український «фашист» й засудили до 10 років ув’язнення. Близько семи років Єфремов перебував у Ярославському політичному ізоляторі, потім був переведений до в’язниці у Володимирові. Український патріот пішов з життя весною у 1939 році в одному з таборів ГУЛАГ, після смерті його творча спадщина винищувалась.
На початку 1990 року спроби повернути добру пам’ять про українського науковця, вченого на рідну Черкащину були невдалими, бо викликали негативний супротив односельців. Через радянську пропаганду люди стверджували, що не допустять вшанування Єфремова, який «хотів всю Україну знищити». Натомість час розставив усе на свої місця.
Українські академіки, філософи, літератори почали активну роботу над вивченням відомостей про Єфремова. Їм вдалося довести людям, що радянська брехлива пропаганда немає місця в Україні.
Нині ім’я Сергія Єфремова високо шанується не лише в Україні, а й далеко за кордоном.