За свою давню та славетну історію Черкаси пережили чимало цікавих і водночас непростих періодів. Одним із таких став період, коли Україна здобула незалежність, і в нашій державі почалися процеси відбудови суверенної держави. Незважаючи на те, що після повалення режиму Радянського Союзу, переважна більшість українців вірила у світле майбутнє самостійної України, перше десятиріччя незалежності видалося непростим.
Відсутність актуального законодавства, правозахисних структур, а також інших механізмів управління державою призводила до зростання бандитизму, економічної стагнації та інших проблем, з якими стикались українці. Через такі важкі обставини в народі період з 1991 по 1999 роки прозвали “лихі дев’яності”. Саме в таких умовах доводилося існувати й нашому місту.
У цій статті на сайті icherkashchanyn.com, поговоримо про Черкаси в перше десятиріччя періоду незалежності України.
Як у місті відбувалася боротьба за здобуття незалежності України або історія національного прапору в Черкасах
Напевно, перший вагомий крок назустріч українській незалежності в Черкасах було зроблено 7 листопада 1989 року. Тоді, в ході жовтневої демонстрації, у місті вперше за довгі роки замайорів жовто-блакитний прапор. Проте красувався він недовго: місцева міліція одразу поламала та розірвала на шматки символ незалежності України, а його носія – Олега Шевалдіна – було заарештовано.
Після цього випадку національна свідомість черкащан прокинулася ще більше. Тенденція з підняття жовто-блакитного стягу на мітингах та демонстраціях черкаських націоналістів набирала обертів. За використання “незаконної” символіки демонстрантів часто визнавали винними у вчиненні адміністративних або навіть кримінальних правопорушень.
Перший український прапор, що був не просто піднятий – встановлений у місті, замайорів 3 листопада 1990 року на Театральній площі. Як завжди, встановленню стягу перешкоджала черкаська міліція, проте на цей у неї нічого не вийшло. Прибічникам СРСР вдалося зняти прапор лише наступної ночі за допомогою драбини.
Процес піднімання-зривання жовто-блакитного прапору в Черкасах тривав майже рік. Остаточно національний символ України було встановлено 21 серпня 1991 року після поразки Державного комітету з надзвичайного стану.
Бандитизм у місті 
Як і для більшості міст України, для Черкас 1990-ті характеризувалися активізацією криміналітету як на побутовому рівні, так і на високих посадах: бандити намагалися “підім’яти” під себе місто. Якщо проводити порівняльний аналіз із іншими великими містами України, то в 90-ті за розвитком бандитизму Черкаси посідали одне з перших місць. Місцева міліція намагалася приборкати злочинців, одначе належним чином цього реалізувати не вдавалося аж до самих нульових.
За перші роки незалежності в Черкасах утворилося близько десяти могутніх бандитських угрупувань (їх ще називали “бригадами”). Насамперед представниками таких угрупувань були Чеченська Сулейманова, Торпеди, Моми, Норіка, Матвія та багато інших.
Щодо черкаських правоохоронців у ті часи, то вони, замість того, щоб патрулювати вулиці, знаходитися на “точках”, викривати корупційні схеми та місця дислокації бандитів, просто били байдики у відділках. Єдине, що змушувало тодішню міліцію приступати до роботи – це виклик, що надходив від громадян міста.
Поки міліція била байдики, місцеві банди займалися рекетом. А якщо правоохоронцям таки вдавалося вловити негідників, то зрештою їх дуже швидко відпускали. Це пояснювалося тим, що у Кримінальному кодексі зразку 1993 року такого поняття, як “рекет” ще не існувало. Як наслідок, для затримання і подальшого ув’язнення членів кримінальних угрупувань не було жодних юридичних підстав. Тому злочинців просто випускали на волю, де вони продовжували займатися своїми негідними справами.
Усвідомлюючи скрутне становище, в якому опинилися Черкаси, у 1993 році в місті нарешті сформували Управління по боротьбі з організованою злочинністю. Завдяки спільній роботі Управління, а також інших силових структур Черкас організовану злочинність у місті вдалося побороти лише наприкінці 90-х років. Частково “очищенню” Черкас сприяли міжусобні конфлікти між членами злочинних угрупувань, однак більшість злодіїв правоохоронці посадили за грати. Так завершився період буйства криміналітетів у Черкасах.
Економіка міста в період із 1990 по 1999 роки
Незважаючи на те, що в місті почалася підготовка економістів, що знаються на механізмах ринкової економіки (зокрема, у ЧДТУ та ЧНУ), у 90-х виробництво в Черкасах почало занепадати. Державотворці намагалися переорієнтувати економіку міста, однак виходило в них це не кращим чином. Була зупинена робота таких місцевих промислових гігантів, як Черкаський цукрово-рафінадний завод, завод ім. Петровського (відомий черкащанам, як “Машбуд”) та Черкаський деревообробний комбінат (ДОК). Незважаючи на те, що ці підприємства перейшли до приватної власності, це не врятувало їх від занепаду та банкрутства. Річ у тім, що переважну більшість підприємств (як по Україні, так і в Черкасах) за безцінок викупили олігархи, які не були зацікавлені в розвитку економіки цих виробництв.
Зокрема, із приходом дев’яностих у Черкасах почали відмирати одні з найпотужніших підприємств країни: «Імпульс», «Приладобудівний завод», «Завод СТО», «Фотоприлад», «Радіозавод» та інші. Наразі вони не функціонують від слова вза-га-лі. Окремо варто сказати про хімічну промисловість у Черкасах, яку так активно розвивав Радянський Союз із кінця 1970-х років. Їй також настав кінець: заводи “Хімволокно” та “Хімреактив” були закриті, а “Азот” працює на приблизно 10% від своєї потужності.
Хто керував Черкасами протягом “лихих” дев’яностих 
Дебют мерів Черкас у вже незалежній Україні ознаменував початок нової епохи, нової надії в майбутнє. Саме такої політики і притримувався перший мер Черкас – моральна підтримка містян і гучні заяви про осучаснення міста. Ви ж вже зрозуміли, до чого ми ведемо?
Звали першого мера Володимиром Соколовським і його політику можна було б назвати обнадійливо-бездіяльною. Проте не будемо затримуватись на цьому імені, адже мер недовго був на посаді.
Можливо йому і пощастило, адже наступили лихі дев’яності і слідкувати за містом було конче важко. Це пояснюється тим, шо до влади прийшов Маркс Літовський і відразу почалась масштабна приватизація майна, підприємств, різного роду закладів. Загалом, той не витримав лихих дев’яностих і виїхав в США, але перед тим, в негативному сенсі, спровокував місцеву владу до зміни специфіки виборів.
Останнім мером епохи був Борис Олійник – типовий мер, про яких зазвичай не можуть скласти однозначної думки в народі. Це пояснюється недостатньою кількістю знань і досвіду, аби ставати на посаду людини, яка має відповідати за кожного жителя міста.
Як можна зрозуміти з усього сказаного, дев’яності для Черкас характеризуються дечим як позитивним (незалежність України), так і не дуже (бандитизм та занепад великої промисловості). Звичайно, у 90-ті Черкасам доводилося несолодко, однак добре, що врешті-решт цей складний період було подолано.
Маємо надію, стаття виявилася для вас цікавою і ви порадите її знайомим. До зустрічі!
